Привіт, простий прохожий або спідвейний фанат! Повідомимо - сьогодні: 27.02.2024 , годин в Рівному : 7

Попередній матч у Рівному :
2 травня : Командний кубок світу, юніори;
Результат матчу

Наступний матч у Рівному :
22 травня : "Каскад" - "Кольяж Ополе"
Склади команд | Онлайн гонки

Попередній матч "Каскаду" :
8 травня : "Островія" - "Каскад";
Результат гонки
Статистика сайту
На сайті: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Погода у Рівному

Погода в Ровно

Пошук на сайті

Ваш профіль
Для перегляду профілю необхідно авторизуватися на сайті
Логін:
Пароль:
Опитування

Чи має "Каскад" шанси на вихід у I ПЛ лігу?


Відповіли: 167
ВОЛОДИМИР КОЛОДІЙ-МОЛОДШИЙ: «ВІДЧУВАЮ, ЩО МОЖУ ПЕРЕМАГАТИ»




- Володимир, ти народився у сім’ї відомого мотогонщика - іншого життєвого шляху, аніж стати спідвеїстом в тебе не було?
- В принципі, мене ніхто не просив і не заставляв стати гонщиком. Всі були тільки проти, адже спідвей – це дуже ризикований вид спорту. В дитинстві я пробував займатися футболом, боксом, легкою атлетикою. Але серйозно зайнятись якимось із цих видів не вдалося. А так я деколи по можливості допомагав батьку в закритому парку. Інколи я разом з батьком їздив на гонки у Червоноград і Львів.
- А коли почались твої активні заняття спідвеєм?
- В 1998 році я почав тренуватися на «125-ці», в 1999-му – почав приймати участь у змаганнях в цьому класі. В 2000 році я пересів на «500-ку». Справа втім, що секції як такої, тоді взагалі не було. Був такий складний період: ні тренувань, ні змагань – взагалі нічого. Ми з батьком «вештались» туди-сюди, намагались щось зробити. Потім вдалося зібрати якусь техніку, почали їздити разом із Володимиром Омеляном. Тоді нам, окрім як їздити, більше особливо нічого і не треба було. Придбав пальне – і поїхав.
- Пам’ятаєш свої перші змагання і перші здобутки?
- Тоді в класі «125 куб.см» проводився чемпіонат України. Пригадую, що в першій гонці посів друге місце, а на наступному етапі в Червонограді – переміг. Перший офіційний старт у «500-ках» відбувся в 2002 році у Львові на командному чемпіонаті України. Там я зміг «наколупати» 2-3 очка, навіть когось об’їхав. В ліговій гонці вперше виступив у Владивостоці. Тоді в перший день був матч з «Востоком», а на другий день - товариська гонка, здається, до дня Владивостоку.
- Коли ти навчався азам спідвею, чи звертав увагу на те, як дорослі гонщики ведуть себе на доріжці, яка в них «посадка»?
- Так, слідкував. Але скажу, що далеко не все вдається повторити. Я дивився як сидять на мотоциклі інші гонщики, але в мене так як у них не виходило. Деякі люди сидять на мотоциклі незрозуміло як, а їдуть так, що взагалі не можна зрозуміти, як у них це виходить.
- Напевно, ця поїздка до Далекого Сходу запам’яталась, адже на той час тобі було всього 14 років. Якими були враження від самої подорожі і від дебютного виступу у Владивостоці?
- Мені було дуже цікаво поїхати у той виїзд. З Рівного ми вирушили на одному бусі і на одному легковику. Потім сідали на один літак у Москві, а мотоцикли були загружені у інший. По прильоту прийшлося два дні відпочивати: ми просто гуляли по Владивостоку, а техніка прилетіла на два дня пізніше, тобто за день до гонки. Щодо вражень від виступу, то все вже не пригадаю, але скажу, що звичайно ж, був радий. У тій гонці мені вперше вдалося нормально покласти мотоцикл у занос – доріжка у Владивостоці була рівною і гладенькою.
- Пригадується, в тому сезоні ти травмувався і зламав руку…
- Так, я зламав руку на тренуванні. Тоді ми самі собі зробили проблему, самовільно організувавши тренування. Через день у нас відбувався етап чемпіонату України серед юніорів, а на наступний день – зустріч «України» з «Мега-Ладою»…
 

- Розкажи про роки виступів у складі команди «Україна». Чим дебютні сезони у лігових змаганнях тобі запам’ятались?
- Знову ж таки, у нас тоді практично нічого не було. В нас все поставлене таким чином: «хочеш займатися – сам шукай спонсорів і кошти». Так було раніше і так є зараз. Тоді команді допомагали деякі владні структури, були спонсори – ті ж Василь Червоній і «Інтергалбуд». Куплялись якісь мотоцикли, але, чесно кажучи, ми цього не відчували. Нова техніка діставалася Володимиру Трофимову і моєму батьку, нам же - юніорам і іншим гонщикам, діставались якісь запчастини. В основному виходило так, що ми і їздили, і тренувалися за власні гроші.
- Коли у тебе з’явилося відчуття, що ти можеш не просто їхати в заїзді, а й боротися із суперниками?
- В принципі, я міг боротися із суперниками і в cамій першій своїй гонці: дивлячись із ким. Бажання боротися у мене завжди було. Наприклад зараз, я вже відчуваю, що можу перемагати. Тож і налаштовуюсь на гонки належним чином, відповідно поводжусь і на доріжці. Я думаю, це помітно зі сторони.
- Зі сторони здалося, що прогрес в твоїх виступах з’явився у 2006 році, коли ти почав все більше обганяти суперників.
- Про той сезон можу сказати так: на його початку мені взагалі не хотілося їздити. Просто не було бажання їздити з Кузнєцовим. Він нічого не підсказував, нічого не пояснював. Здавалося, що просто не може нормально пояснити. А коли щось пробував пояснити, то нічого не було зрозуміло. Коли ж тренером став Гайдим, то все змінилося. Віктор робив все навпаки: пояснював коротко і ясно. На початку сезону було закуплено техніку, а на той момент, коли наставником команди став Гайдим, її встигли вже трохи «прибити». За час тренерської роботи Кузнєцова виникало й багато не зовсім зрозумілих речей. Наприклад, наш виїзд у Владивосток. Я мав туди летіти, але потім вийшло так, що команда вирушила туди в «урізаному» складі. Невідомо навіть, чому так було зроблено. Можливо для економії якихось коштів
.

- 2006 рік по праву можна назвати «чорним роком» рівненського спідвею: важка травма Петра Велесика, зняття клубу з Російської ліги, невтішні результати у Польській лізі, трагічна загибель Ігоря Марка…
- Можу сказати, що, наприклад, у випадку з Велесиком немає провини Кузнєцова. Адже, після першого падіння він міг відмовитись від продовження гонки. Це взагалі цікавий момент. Але Петро тоді сам захотів їхати.

- Ти пройшов сито юніорських турнірів, різноманітних вітчизняних змагань, де рівень учасників такий, що виникає багато неприємних для здоров’я гонщиків моментів – падінь, зіткнень, травм. Як учасник таких змагань, можеш оцінити рівень безпеки на них?
- Звісно, що іноді виникають небезпечні ситуації, це ж – спідвей. Якщо одержав травму, то тебе на місці оглядають лікарі. Але на місці лікарі нічим особливим не допоможуть, можуть хіба що дати понюхати нашатирного спирту. Тому тут все залежить від гонщика. Так одразу інколи й не визначиш ступінь травми. Якщо впевнений у своїх силах, то їдеш далі. До лікарні забирають, коли трапляється щось серйозне.

- Виступаючи у лігових змаганнях ти опанував їзду у парі?
- Поняття парної їзди в мене є, було воно і раніше. Але чесно кажучи, їздити в парі я до сих пір не вмію. Перед заїздом можна розпланувати, як кому їхати. Однак, коли виїжджаєш на старт, все становиться по-іншому. Там вже хто перший, той перший – один «уїхав», а другого ніхто чекати не збирається. В цьому сезоні ми з Мішою Онешко достатньо тренувалися в парі. Але на тренуваннях все виглядає більш-менш нормально, а ось у змаганнях все зовсім по іншому.

- В 2007 році четверо рівненських гонщиків, серед яких і ти, підписали контракт із балаківською СТМК «Турбіною». Гайдим, Омелян і Бородай виступали у кількох гонках за цю команду, чому не склалося з цим у тебе?
 - В мене тоді виникло непорозуміння із тренером «Турбіни» Гордєєвим. Я пройшов з цим клубом передсезонні збори у Рівному. Контракт здається передбачав мінімальну кількість стартів за клуб. Однак, ще перед тренуваннями, я дізнався від Гордєєва, що місця у складі він для мене не бачить. І це все він сказав, ще до відборів у склад. Можна було спробувати поїхати у Балаково, тренуватися там, аби вибороти собі місце в складі команди. Але в цей же час почались різні проблеми, були деякі розбіжності у відносинах з моїм менеджером Ігорем Пироговим і його «Сигналом», виникали непорозуміння з Омеляном, Бородаєм. Потім був шанс опинитися в «Урагані», проте знову не судилося. Перед одними із товариських змагань, які проводив Трофимов, я впав на тренуванні і зламав два ребра. В повороті я заліз у те місце на внутрішньому радіусі, де не треба було їхати – там була і вода, і жижа, і все на купу. А через кілька днів мав бути відбірний етап чемпіонату Європи у Львові, де я мав виступати. Пирогов наполягав на моєму виступі на тих змаганнях, говорив, що в мене все вийде. Однак, я мав протилежно думку. Я не захотів їхати. То був такий період, що було багато суперечок, тренувань взагалі не було, один головний біль. Виник такий момент, що взагалі, я ніби і хотів їздити далі, однак не бачив перспективи у цьому. З батьком ми не розмовляли на цю тему – у нас немає якихось спільних поглядів на це. Я завжди намагаюсь сам вирішувати свої проблеми. Він сам, я сам.

- А ось в наступному сезоні ти опинився у складі команди «СПС». Що було відмінним в цьому клубі від тих, в яких ти виступав до цього?
- Ну взагалі-то, «СПС» – це дуже цікавий випадок. Вони мене возили по Польщі, але не проводили тренувань. Натомість, просили їздити. Як я можу не їздити рік і одразу їхати у ліговій гонці? В «СПС» не було нічого: ні тренувань, ні техніки, ні нормальних гонок! Дехто не розуміє досі, навіщо в команді був польський юніор Михалук, котрий відмовився від польської ліцензії. З ним клуб підписав такий контракт, що той мав виступати у всіх гонках «СПС». Була така ситуація, що я дізнавався про гонку, у якій потім брав участь, за день до неї, та ще й від простих знайомих! Не бачив ні афіш, ні анонсів. За дві години до гонки дзвонить Жуковський і каже, що у нас гонка. Це було важко, ми хотіли їздити, адже це наш хліб. Проте, нам тільки вставляли палки в колеса. Тому іноді приходилося йти на принцип. Одного разу ми захотіли самі провести тренування – я, Бородай, Онешко, Омелян, нам допомагав Ігор Муха. Але Жуковський не пустив нас на трек! Мотивуючи це тим, що нібито, ми йому пошкодимо доріжку. Ми стверджували, що після тренування підготуємо доріжку належним чином, однак він все одно не захотів нас пускати. Він не давав нам трек і ми починали сваритись. Клуб взагалі нічого не робив, ми самі були готові все зробити. Тільки дай ключ, відкрий ворота – і все.

- Скільки, якщо не секрет, ти отримував тоді за один пункт в польській лізі?
- За одне очко в мене було 50 євро. У 2006 році при тренерстві Гайдима, ми також отримували добрі пунктові, однак з того часу ще залишились борги. Щодо українських змагань, то тут клуб оплачує нам дорогу, дає масло, метанол. - Ведучи мову за внутрішні українські змагання, якими є твої найбільші успіхи в них? - Я займав друге місце в чемпіонаті України серед юніорів в 2006 році. Здається, був третім у 2007-му в чемпіонаті у Рівному.

- У яких країнах тобі довелося поїздити за період своєї юніорської кар’єри?
- Я був у Росії, Польщі, Словенії, Угорщині. В 2006 році ми з Омеляном і Онешко мали їхати на міжнародні юніорські змагання, однак, через відсутність коштів не поїхали.

- Довелося тобі прийняти участь і в офіційних міжнародних змаганнях у Рівному.
- В 2008 році я виступав у чемпіонаті Європи серед пар. Перед змаганнями мені ніхто нічого не говорив щодо можливої участі у них. Я сидів на трибуні під час офіційного тренування, в мене вже була "загружена" машина для того, щоб поїхати на відпочинок на Біле озеро. А тут прибігає батько і каже, що для заповнення складу учасників не вистачає гонщиків. Питає, чому я не планую виступати. Ми пішли до організаторів чемпіонату і все владнали. Тож від'їздив гонку і поїхав на відпочинок.

 

- За час юніорської кар’єри ти встиг побувати на різних треках. Розкажи про найбільш специфічні доріжки з якими приходилося стикатися. Які треки і доріжки тобі до вподоби?
- Улюблених треків у мене немає. У всіх них зовсім різна, відмінна одна від одної геометрія. Рівненський по-своєму особливий, той самий львівський – по-своєму. Польські треки також різні, однак вони більш «круглі». Велике значення має підготовка доріжки. Коли вона рівна і гладенька – по ній дуже легко їхати. Наприклад, у Львові в цьогорічному чемпіонаті України серед пар взагалі неможливо було їхати. Під час тієї гонки я так і не зміг зрозуміти, як там їхати і що робити. В одному із заїздів я перший поворот взагалі без заносу проїхав! Там важка доріжка – вона вирихлюється, постійно виникають нерівності. Навіть не представляю, як її готують. Специфічна доріжка в Стерлітамаці – з резини накатується чорний слід і їхати можна тільки по ньому. В Чорноморську щось схоже: з’їхав зі сліду і одразу ж буксуєш, втрачаєш позицію. Там багато глини, треба більше насипки. В Польщі взагалі використовують деякі «хитрощі» у підготовці доріжки. На тренуванні перед гонкою ідеш по одній доріжці, в гонці – по іншій.

- Як ти потрапив до складу свого нинішнього клубу – «Каскаду»?
- Це відбулося якось звично. Перед сезоном у нас мали бути збори, мала бути і польська ліга. Взимку їздили на льоду у Корнині – там все-таки менше людей, ніж в місті. У нас сформувався нормальний колектив. Нормальна команда виникає тоді, коли формуються нормальні відношення в клубі. У нас в цьому році всі трималися друг за друга. Ніяких спорів і суперечок не було. На початку року були нормальні тренування, на яких були відбори у склад. Ми часто на тренуваннях відпрацьовували багато важливих елементів.

- В чемпіонаті УЛС ти вперше з’явився у Червонограді і здобув 5 пунктів – на два більше ніж легіонер клубу Ремпала. З цього почались твої регулярні виступи за клуб у лізі…
- На ту гонку я просто виборов собі місце в основному складі. Проїхав один заїзд - побачив, що дещо виходить. Трек там хороший, треба тільки вміти вигравати старт. Щодо Ремпали, то я взагалі думаю, що легіонери потрібні, але ось чому вони іноді «зливають» гонки – це питання. Він же тоді набрав 3 очки, а на слідуючий день в Польщі набрав 10. Насправді він же їде добре. А починаючи з тієї гонки із «Шахтарем» я дійсно закріпився у основному складі. Бажання є, потрапив у склад і треба працювати далі – адже вилітати не хочеться. Я тоді реально побачив, що можу їхати.

- Якими в тебе були справи з технікою у минулому сезоні і як з цим обстоять справи зараз?
- «Технічний парк» в мене такий самий як і у Онешка, Омеляна, батька. На початку сезону клуб забезпечив нас технікою, яка тюнингувалася у Богуміла Брхела. Однак, пришлося усе перекручувати – спочатку мотори взагалі їхали не в ту сторону. На фінальні гонки я брав в аренду мотоцикл Оконєвського. Мотор їхав добре (посміхається; - в першому своєму заїзді того матчу Володимир врізався у огорожу, не зумівши оминути гонщика «Шахтаря» Олександра Локтаєва, котрий не впорався із своїм мотоциклом. Продовжити боротьбу у фінальному протистоянні Колодій-молодший не зміг – авт.). Зараз я продав свій мотоцикл, хочу закупити техніку у Польщі. Щодо клубної техніки, то поки що я не можу нічого сказати.

- Однією із причин поразки у фіналі керівництво клубу назвало твою травму. Якби не падіння, ти міг би вплинути на результат того поєдинку?
- Звичайно, було прикро так завершувати боротьбу. Після того випадку не було зрозуміло, перелом в мене чи не перелом. Я міг би щось змінити перед тим падінням, час і можливість маневру в мене була. Але назад вже нічого не повернеш. Думаю, я міг би щось змінити в тому матчі. Я тверезо оцінюю власні сили – думаю, набрав би достатню кількість очок. Не було б чергових дитячих помилок. Напевно, вдома ми б точно перемогли.

- Багатими на емоції виявилися рівненські «дербі» між «Ураганом» і «Каскадом». Що відчуваєш, коли виступаєш у таких гонках?
- В принципі особливої різниці з ким їздити, немає. Коли їдеш в командній гонці, то завжди стараєшся приїхати до фінішу першим чи другим, щоб перемогти 5:1. А ось в дербі, були такі специфічні моменти – якісь особливі бажання, особливий прилив адреналіну, що важко пояснити. Особливо це траплялось зі мною тоді, коли виїжджав на старт проти Володимира Трофимова і Ярослава Полюховича.

- Як оціниш рівень цьогорічного чемпіонату України в особистому заліку? Допуск росіян Дубиніна, Цуканова і Локтаєва суттєво посприяв підвищенню інтриги нашої внутрішньої першості?
- Загалом, оцінюю рівень особистого чемпіонату позитивно. З одного боку, добре, що росіяни виступали, адже виріс рівень першості, наші гонщики змогли отримати належний накат. З іншої сторони – хтось із наших спортсменів міг би отримати медаль.

- Два легіонери у складі команд в УЛС – це багато?
- Тут справа в тому, що хороші легіонери підвищують рівень чемпіонату. Проте, до основного складу тепер буде важко пробитися. Конкуренція за місце в основі у клубі загостриться.

- Кому хочеш подякувати за цей сезон?
- Хочу сказати слова вдячності своєму першому спонсору Володимиру Рабинюку, він дуже багато мені допомагав. Також я дуже вдячний президенту СК «Каскад» Сергію Дем’янкову – його допомога була суттєвою. Допомагав мені і «Дім Здоров’я» - у 2008 році вони придбали для мене техніку, форму, допомогли з фізичною підготовкою. Хочу сказати, що завжди відкритий до будь-якої співпраці. Готовий вислухати пропозиції і домовитися з тими людьми, які бажатимуть допомогти.

- Що побажаєш нашим вболівальникам перед Новим Роком?
- Бажаю вболівальникам побільше цікавих гонок, хотів би, щоб однаково вболівали і за «Каскад» і за «Ураган». Мені дуже не подобається, коли деякі рівненські вболівальники вболівають за якусь одну рівненську команду, а іншу просто освистують. Так не повинно бути, треба вболівати за всіх наших однаково, підтримувати їх незалежно від того, виграли вони чи програли.

- Володимир, дякуємо за цікаве і змістовне інтерв’ю та від імені редакції «Спідвей-Інфо» і всіх наших читачів бажаємо тобі успіхів у наступному році.

Олексій ГЛАДКОВ

СПІДВЕЙ ІНФО


www.speedway-info.com.ua
Переглядів матеріалу: 1414, Коментарів: 5. Матеріал додано: 18.02.2010



Комантарі до матеріалу :
0  
5 Nik   (19.03.2010 11:45) [Материал]
В этом сезоне он уже не юниор а результата среди взрослых не будет

0  
4 Adam   (23.02.2010 09:39) [Материал]
Да с такими тренировками, с таким спонсорством, с таким балаганом как у нас, скажите спасибо что хоть кто-то ездит и чето делает. А таким болелам как вы респект, полные обмороки.

0  
3 mitchak   (21.02.2010 15:32) [Материал]
Не можеш їздити не берись

0  
2 Рома   (20.02.2010 15:29) [Материал]
Згоден з попереднім постом . Плюс до всього в Україні не найкращі умові для розвитку тебе , як спідвеїста..... angry

0  
1 Adam   (20.02.2010 12:14) [Материал]
А тебе не все равно, если считаеш себя лучшим так вперед на стадион, дерзай, или очко играет? Писатель херов.


Додати коментар :